As a Ukrainian Canadian and simply as a human being I am shocked and angered by the show trial of John Demjanjuk. It is an orgy of political hypocrisy and a very troubling discrediting of an essential human value -- justice. The absurdity of this trial would be ridiculous if it was not so tragic. Tragic for John and for those who support him in this ordeal, and I admire their courage and perseverance during all these long years of fight for human dignity.

But what made me decide to express my opinion here is the silence of the Ukrainian diaspora in this crucial moment of history. There are no official statements, no press-releases, no declarations on behalf of the Ukrainian Canadian Congress supporting a Ukrainian who has fallen victim of zealous efforts of those who, skillfully playing on Europeans’ sense of guilt in face of the Holocaust, are trying to wash their responsibility for Nazi crimes with the blood of one of the victims of these crimes. The US deported John Demjanjuk -- one cannot but call into question again the objectivity and the sincerity of the American justice system; Ukraine renounced him in 2006 and ignored him completely ever since -- no wonder, given the anti-Ukrainian actions of the present government of Ukraine. But nobody can deny John Demjanjuk his belonging to the Ukrainian community, and the community should stand up and protect one of ours.

I understand that the resistance of those who seek revenge for the mass-killing of Jewish people is very strong and that Ukrainians in the West must be cautious in these political games around justice. But I strongly believe that we must also use all the public means that a democratic society puts in our disposition to protest against this blatant violation of the highest human principle of justice. It is not just about John Demjanjuk, it is about our dignity as Ukrainians and our duty as citizens of the free world to voice our indignation of this hypocrite show trial.

John Demjanjuk should not be left alone -- he is part of our community, he is one of us. I am honored to belong to the Ukrainian Canadian community that by its achievements, by its patriotism and active civil position taught me a lesson of pride for being Ukrainian after I emigrated from Ukraine in 2002. Part of this lesson was that you have to act, not just complain, and that is the reason for which I decided to write this letter: to ask why the Ukrainian Canadian Congress is not taking on the protest against the unjust trial of John Demjanjuk? Why there are no representatives of the American Ukrainian Congress Committee of America, or UWC, or UCC at the trial? No Ukrainian Canadian journalists to cover the proceedings of the trial?

I might sound naïve to experts in the subtle intricacies of political fights, but I think that protecting the human dignity of one living being, a Ukrainian, one of ours, it is as important as to fight for the memory of those who died in Soviet prisons and famines. I think that John Demjanjuk should know that he is not alone and that the Ukrainian community in Canada supports him, at least I do.

Чому мовчить українська діаспора в цей вирішальний історичний момент?

Мене, як українську канадку і просто як людину, шокує і обурює показовий суд над Іваном Дем’янюком. Це не суд, а справжній розгул політичного лицемір’я і украй небезпечне знецінення фундаментальної людської цінності -- справедливості. Цей судовий процес був би по-абсурдному смішний, якби він не був такий трагічний. Трагічний для Івана і для тих, хто підтримує його в цьому тяжкому випробуванні, і я захоплююся мужністю і наполегливістю, які вони проявили за всі ці довгі роки боротьби за людьску гідність.

Проте не це спонукало мене написати листа. Я вирішила написати через мовчанку української діаспори в цей вирішальний історичний момент. Немає жодних офіційних заяв, жодних прес-релізів, жодних виступів від імені Конгресу Українців Канади, які б підтримали українця, котрий став жертвою завзятих зусиль тих, хто, майстерно граючи на почутті провини європейців, викликаної Голокостом, намагаються обмити свою вину за нацистські злочини кров’ю людини, яка була однією з їхніх жертв. Сполучені Штати позбачили Івана Дем’янюка американського громадянства -- як же тут не засумніватися у об’єктивності і щирості американського правосуддя? Україна зреклася його в 2006 році і повністю ігнорує його з того часу -- чому ж дивуватися, якщо зважити на анти-українські дії теперішнього керівництва України? Проте ніхто не може відібрати у Івана Дем’янюка права належати до української громади, і громада повинна стати на захист одного зі своїх членів.

Я усвідомлюю, що спротив тих, хто прагне помсти за масові вбивства єврейського народу, надзвичайно сильний, і українці на Заході повинні бути обережними у політичних іграх навколо правосуддя. Але я переконана, що ми також повинні вжити всіх громадських засобів, які існують у демократичному суспільстві, щоб виступити проти цього кричущого порушення найвищого людького принципу -- справедливості. Йдеться не тільки про Івана Дем’янюка, йдеться про нашу гідність українців і про наш обов’язок громадян вільного світу висловити своє обурення цим лицемірним показовим судом.

Ми не повинні покидати напризволяще Івана Дем’янюка: він належить до нашої громади, він -- один із нас. Я вважаю за честь належати до української канадської громади, яка своїми здобутками, своїм патріотризмом і активною громадянською позицією навчила мене бути гордою з того, що я -- українка. Вона також навчила мене, що треба діяти, а не скаржитися, і саме тому я вирішила написати цього листа, щоб спитати: чому Конгрес Українців Канади не виступає проти несправедливого суду над Іваном Дем’янюком? Чому на суді немає представника ані від Комітету Конгресу Українців Америки, ані від Світового Конгресу Українців, ані від КУК-у? Чому на суді немає українських канадських журналістів, які б висвітлювали судовий процес?

Я, мабуть, видадуся наївною експертам, які знаються на тонкощах політичних інтриг, але я вважаю, що відстояти людську гідність живої людини, українця, одного з нас, так само важливо, як боротися за збереження пам’яті тих, хто загинув у радянських в’язницях і в голодоморах. Я вважаю, що Іван Дем’янюк повинен знати, що він -- не один, і що українська громада Канади підтримує його, якщо не вся громада, то принаймні я.

Галина Мокрушина навчається в докторантурі зі спеціальності «соціологія» в Оттавському університеті. Вона працює добровільним кореспондентом української програми на ЧИН радіо в Оттаві: записує інтерв’ю з українськими митцями та вченими і готуює репортажі на політичні та культурні теми. Вона також займається літературним перекладом і зараз працює, зокрема, над перекладом на французьку творів українського філософа Памфіла Юркевича.